ВІРТУАЛЬНІ

ВИСТАВКИ

БІБЛІОГРАФІЧНІ

ПОКАЖЧИКИ

ЛІТЕРАТУРИ

Наша адреса:

Центральна районна бібліотека,
вул. Грушевського, 4;
смт Зарічне
Рівненської обл.,
Україна, 34000.
Телефон – 80363230271
80363230132.
Електронна адреса:
zaribiblioteka@gmail.com

Пункт доступу громадян

до офіційної інформації

           Лічильник


СТОРІНКИ ІСТОРІЇ

до 70-річчя утворення Зарічненського району

Зарічненщина – справжня перлина Поліського краю, яка дивує і зачаровує своїми синьоокими озерами та ріками, мальовничими краєвидами, щирістю та щедрістю поліської душі, непотворною красою православних храмів.

Зарічненський район знаходиться у фізико-географічній області Волинського Полісся, у вологій, помірно теплій агрокліматичній зоні.

Район розташований на північному заході Рівненської області, на сході межує з Дубровицьким, на півдні - з Володимирецьким районами Рівненської області, на заході з Волинською областю, а на півночі з Республікою Білорусь (протяжність спільного кордону 86,4 км).

Перші поселенці на території сучасного Зарічненського району з’явились 150 – 35 тисяч років назад. Просторі ліси і луки, багаточисленні озера і річки створювали сприятливі умови для заселення племен первісних мисливців. Мезолітичні стоянки у Зарічненському районі розташовані поблизу озер і річок на піщаних дюнах. Найбільш ранніми пам’ятками є багатошарові стоянки Нобель I, II, III, i IV, які знаходяться поблизу с. Нобель в урочищах Заборок та Піддяче, на піщаних дюнах правого берега р. Прип’ять. У Зарічненському районі місцезнаходження мезолітичних стоянок Свідерської культури відомі поблизу сіл Дідівка, Котира, Кухотська Воля, Сенчиці. Яніславіцька культура пізнього мезоліту представлена у районі стоянками поблизу сіл Коник, Омит, Сенчиці.

У добу неоліту територія району була заселена племенами, які залишили пам’ятки дніпро-донецької культури. У середньому періоді бронзового віку XV-XII ст. до н.е. на території району відомі носії тшинецько-комарівської культури з поселенням поблизу с. Іванчиці. У цей період активно розвивається скотарство і землеробство. З кінця III ст. до н.е. до початку II ст. н.е. слов’янські племена залишили пам’ятки зарубинецької культури.

У період існування Київської Русі на березі озера Нобель стояло літописне місто Небель. Воно згадується в літописі під 1262 роком. Укріплення часів Київської Русі займало підвищення в урочищі «Церковна Гора» на південно-східному кінці села. Майданчик підвищення має округлу форму, розміри 75х75 м, її висота над рівнем озера 3—6,5 м. Городище в селі Нобель є залишком поселення — міста, політико-адміністративного і торгово-економічного центру, пов'язаного, ймовірно, з існуванням Погоринської Волості, яку вперше літописи згадують під 1097 р. Її головним центром у кінці XI ст. було місто Дорогобуж (нині однойменне село вГощанському районі Рівненської області). У добу Великого князівства Литовського м. Небель перебувало у володінні пинських князів.

У 1519 році королева Бона отримала Пінське і Кобринське князівства. У 1524 році вона видала документ, з підтвердженням, що надає Небельському монастирю привілеї: право монахам ловити рибу в озері та річці Прип’яті. Крім того, йому даровано ділянку орної землі.

Не обминули жителів нинішнього району і ті нещастя, принесені грабіжницькими походами татарів, які взимку могли по льоду переходити і річку Прип’ять. Так, у 1527 році кримчаки вдерлися на Полісся і дійшли до Пінська, захопивши в селах і містах Поприп’яття тисячі людей.

В 1596 році жителі району брали участь у повстанні під проводом Северина Наливайка. Зачепила Зарічненщину й визвольна війна українського народу в середині XVII століття. У ряді місць району повстанці громили маєтки шляхтичів, зокрема в 1648 р. в селі Річиця, Погості Зарічному та ін.

В умовах кріпосного права все-таки поліщуки знаходили засоби будувати культові споруди. Декотрі виявилися справжнім витвором мистецтва. Так, у с. Морочне біля дерев’яного храму, до речі, побудованого без жодного цвяха, споруджено у XVIII столітті дзвіницю. У 1790 році зведено православний храм у с. Старі Коні. Його справедливо вважають “справжньою перлиною монументального дерев’яного будівництва на Поліссі”. У XVIII столітті побудовано храм і в Погості Зарічному.

Після третього поділу Польщі (1795 р.) місцевість нинішнього району ввійшла до Пінського повіту Мінської губернії. На межі з Волинською губернією простягалася волость з центром у с. Кухотська Воля. У складі пінського повітус.Погост Зарічний став державним володінням. У 1802 році імператор Олександр І подарував Погост Зарічний фельдмаршалу М. Рєпіну-Волконському, той згодом продав його разом із фільварком Губином поміщикові Церпітському. Більшість орних земель зосереджувалася в руках великих землевласників. Так у Муравині (тепер ця територія - складова смт. Зарічне) в 1806 році селяни обробляли 402 морги орної землі, поміщик 930. Власник маєтку, крім землі, мав ще 400 голів великої рогатої худоби, 119 вуликів.

За участь поляків в антиросійському повстанні 1831 року їхні маєтки конфісковувалися російськими властями. До 1831 року маєтком містечка Нобель володів місцевий шляхтич, після повстання його передано царському генералові Бєлоградову. Потім Нобелем володів російський поміщик Нєнаруков. Наприкінці XIX століття в Нобелі нараховувалося 120 дворів і 1030 жителів.

У роки Першої світової війни в 1915 - 1917 роках села нинішнього Зарічненського району дуже постраждали. В 1915 р. австро-угорські війська дійшли до річки Стир, де фронт тимчасово стабілізувався. Влітку наступного року під час наступу російських військ у межириччі рік Стиру і Стоходу відбувалися кровопролитні бої. Згоріли майже повністю села Кухотська Воля та Кухче. Фронтова лінія з літа 1916 року аж до підписання Берестейськго (в лютому 1918 року) миру проходила по річці Стохід. За роки війни населення не могло довозити хліб і голодувало. Різко зменшилося поголів’я худоби, до того ж у 1916-1918 роках у Поприп’ятті лютували тиф та інші хвороби, а на весь округ був лише один фельдшер.

Згідно з умовами Берестейського мирного договору територія району в складі Пінського повіту перейшла до України. Після закінчення польсько-радянської війни 1920 року територію включено до Поліського воєводства Польщі.

І аж 17 вересня 1939 року, після укладання пакту Молотова-Ріббентропа, західна Україна, а разом з нею і Зарічне відійшли до складу Радянського Союзу.

У роки Другої світової війни на території району діяв обласний штаб партизанського руху, видавалась підпільна обласна газета "Червоний прапор". За період окупації з числа мирних жителів району було розстріляно 949 чоловік, 26 повішено і 66 жорстоко закатовано, на фронтах і в партизанських загонах загинуло 1684 чоловік. За ратний подвиг 840 воїнів - зарічненців було відзначено бойовими орденами та медалями, а уроженець с. Серники А.І.Боричевський та с. Кухче А.П.Харковець удостоєні високого звання - Героя Радянського Союзу. 3 березня 1944 року Ірпинською дивізією визволено Погост Зарічний (нині смт. Зарічне), а лише в липні 1944 року було остаточно визволено територію району. Після Другої світової війни Погост Зарічний перейменований на селище Зарічне, а Морочнівський район - у Зарічненський, райцентр із Морочного перенесений в Зарічне.

Зарічненський район – унікальний за своєю історією, багатий подіями та іменами. Віхами історії пов’язана із Зарічненщиною королева Польська і княгиня Литовська Бонна Сфорца. Тут народились Йосип Нелюбович- Тукальський – видатний церковний діяч ХVІІ століття, Зарічненщину відвідували, тут творили і набирались вражень та наснаги для написання майбутніх творів: білоруський поет Сергій Граховський, відома польська письменниця Ванда Василевська, російський письменник Андрій Дугінець та сучасні письменники - Роман Демчук, Іван Полюхович, Лідія Рибенко, Галина Гаврилович та ін.

Територія Зарічненського району складає 144203 га, з них площа лісів – 59958,8 га, боліт – 18048,2 га, площа водяного дзеркала – 5373,2 га. В районі є 17 озер, найбільші з них - Нобель, Острівське, Сосно, протікає понад 7 річок, з них такі загальновідомі, як Стир, Прип’ять, Стохід, Веселуха, Стубла.

Найближча залізнична станція до Зарічного – Домбровиця, віддаль до неї 65 км. Віддаль до обласного центру м. Рівне – 190 км. Населення району - 35096 осіб, з них міського - 7237 осіб.

51 населений пункт району об’єднано у 16 сільських та 1 селищну територіальні громади.

Виконавчу владу в районі здійснює районна державна адміністрація, спільні інтереси територіальних громад представляє районна рада.

Рішенням Зарічненської районної ради №78 від 30 травня 2011 року затверджено Герб та Прапор Зарічненського району Рівненської області. Символи району відображають природні особливості, історичну і сучасну символіку краю, вказують на його адміністративний статус.

Промисловість району представлена такими підприємствами: ДП «Зарічненський держлісгосп», ДП СЛАП «Зарічненський держспецлісгосп», ВАТ «Зарічненський молокозавод», філія «Виробничник», 42 малих підприємства.

В районі функціонує 29 загальноосвітніх навчальних закладів, 22 дитсадки.

Надання медичної допомоги населенню району забезпечується КЗ «Зарічненська центральна районна лікарня» смт. Зарічне, дільничними лікарнями с. Кухітська Воля, с. Борове, лікарськими амбулаторіями сіл Морочне, Кутин, Дібрівськ, Вичівка та 36 фельдшерсько – акушерськими пунктами. В 2011 році завершено будівництво та введено в дію ФАП в с. Зелена Діброва.

У складі підприємств, що здійснюють діяльність з роздрібної торгівлі та ресторанного господарства, налічується 42 магазини з торговою площею 3,2 тис м2

Мережу культурно – освітніх установ району складають 42 клубні заклади, районний краєзнавчий музей в смт. Зарічне, в с. Мутвиця народний музей вишивки і ткацтва Зарічненського району, дитяча школа мистецтв, 30 публічно – шкільних бібліотек. Перлиною галузі культури району є 14 народних самодіяльних колективів.

В селах району діє 22 православні храми та жіночий монастир в с. Серники. Найдавнішими пам'ятками архітектури району є православні храми: Свято-Михайлівська «Архангела Михаїла» в с. Вичівка, побудована у 1837 році, «Різдва Божої Матері», побудована в 1760 р. смт Зарічне, «Параскеви-Мучениці», побудована в 1815 р. в с. Морочне та «Святого Дмитра Солоунського», що в селі Серники, побудована в 1821 р.

На території району зберігається унікальний вид транспорту - це найдовша в Європі діюча вузькоколійна залізниця Антонівка-Зарічне. Збудували залізницю в 1905 році місцеві купці. Перетинає поїздок унікальний міст через річку Стир у селі Млинок. Неподалік знаходяться славнозвісні озера Українського Полісся.

Надзвичайно багата історико-культурна спадщина Зарічненщини. На території району прекрасно збереглися поліські діалекти, пісні, легенди, дрені обряди та старовинні народні промисли.

Усіх, кого приваблює історія нашого краю, його самобутність, народні традиції та гарний відпочинок на зарічненській землі, запрошуємо відвідати цей унікальний куточок України.

Вебліографічний список «Сторінки історії: до 70-річчя утворення Зарічненського району».

Viknoprom