ВІРТУАЛЬНІ

ВИСТАВКИ

БІБЛІОГРАФІЧНІ

ПОКАЖЧИКИ

ЛІТЕРАТУРИ

Наша адреса:

Центральна районна бібліотека,
вул. Грушевського, 4;
смт Зарічне
Рівненської обл.,
Україна, 34000.
Телефон – 80363230271
80363230132.
Електронна адреса:
zaribiblioteka@gmail.com

Пункт доступу громадян

до офіційної інформації

           Лічильник


Нобельське Четвероєвангеліє 1520 року

Нобельське Четвероєвангеліє 1520 року - найдавніша, збережена часом для нас, письмова пам'ятка, котра відноситься безпосередньо до нашого краю, віднайдена завдяки членам Національної Спілки краєзнавців України – Валентини Тумаш та Павла Дубінця. Опис Нобельского Євангелія Петро Андрійович Гільтебрандт (російський православний літератор, історик та археограф, який жив у 1840 - 1905 роках).подає у своїй праці під №15: - «Нобельское (Нобель-местечко и в старину, и теперь Пинскаго уезда) Четвероевангелие 1520 года, в четвертку (длины4 3/4верш., шир.31/4), 347 листовъ или 694 стр., по 16 строкъ на странице, в малиновомъ бархатномъ (выцветшемъ) переплете, украшенномъ позолоченнымъ Распятіемь по средине, а по угламь четырьмя евангелистами».

На даний час ця письмова пам'ятка знаходиться в бібліотеці академії наук Литви імені Врублевських у Вільнюсі.

Варто зазначити, що в наступному 2015 році буде 495 років від дня написання Нобельського Євангелія, а в недалекому 2020р. наступить п'ятсотріччя святині.

Зокрема, Валентина Тумаш, опрацьовуючи історичні джерела, відшукуючи цікавинки про життя поліського краю в різні часи історії, віднайшла інформацію, яку прочитала на одному із сайтів Інтернету, приголомшила своєю значимістю... Я опрацьовувала давні видання, зокрема, роботи Петра Андрійовича Гільтебрандта, російського православного літератора, історика та археографа, який жив у 1840 - 1905 роках. У свій час він займався розбором рукописів Віленської публічної бібліотеки й склав у 1871 році їх опис в окремій книжці під заголовком «Рукописное отделение Виленской публичной библиотеки. Церковно-славянские рукописи и Русские пергаменты». У цій книжці він подає, зокрема, гарний опис Туровського Євангелія, чи не найдавнішої писемної книги нашого Полісся, датованої XI століттям, яку в 1866 році було віднайдено в Спасо-Преображенській церкві древнього Турова. Гільтебрандт був запрошений для розбору рукописів у 1865 році. Вчений на по¬чатку своєї роботи знайшов невеличку шафу з 3-4 десятками рукописів, які відносилися до часів латинства, та дві великі вітрини, запов¬нені рукописами латинською та польською мовами. У ящиках, шафах, сірих та сирих нішах, знаходив він все нові й нові пергаментні грамоти. Зустрічав і дуже цінні речі. Серед них було й НОБЕЛЬСЬКЕ ЧЕТВЕРОЄВАНГЕЛІЄ 1520 РОКУ. Як це Євангеліє із Нобля потрапило до Вільно, можна лише здогадуватися. Утім, маємо і свої припущення.

У 1856 році граф Тишкевич заснував у Вільному Музей давнини, а при ньому утворив Археологічну комісію. Із справ цієї Комісії видно, що в числі пожертвувань тут приймалися й рукописи. У 1865 році було зібрано 538 рукописів та 2077 давніх грамот, актів, автографів. Колишній попечитель Віленського навчального округу Корнілов ревно займався пошуками давнини. Він добре розумів, що із впровадженням на колишніх землях Речі Посполитої православної віри російського зразку, вони масово зни¬кають, і хотів зберегти те, що вціліло. У 1865-1867 роках відряджено у Західний край, і зокрема на Полісся, досвідчених осіб, котрі повинні були зібрати і привезти до Вільно рукописні книги, які мали історичну та писемну цінність. Для цього звернулись до духовенства, учителів, із проханням допомогти віднайти давні рукописи, грамоти тощо. Напевне, таким чином і потрапило до Віленської бібліотеки Нобельське Євангеліє.

Опис Нобельского Євангелія Гільтенбранд подає у своїй праці під №15: - «Нобельское (Нобель-местечко и в старину, и теперь Пинскаго уезда) Четвероевангелие1520 года, в четвертку (длины4 3/4верш., шир.31/4), 347 листовъ или 694 стр., по 16 строкъ на странице, в малиновомъ бархатномъ (выцветшемъ) переплете, украшенномъ позолоченнымъ Распятіемь по средине, а по угламь четырьмя евангелистами».

Крім цього, автор дає невелику характеристику давній книзі: «Передмова до Євангелія від Матвія неповна. Із 96 сторінки розпочинається Євангеліє від Марка, із 159 - від Луки, із 257 - від Іоанна. Із 325 сторінки й до кінця - соборник. Написання суцільне, де немає розділових знаків».

Відкривши для себе таку несподівану знахідку, поділилася своєю радістю із колегою-краєзнавцем Павлом Дубінцем, котрий читає старослов'янською мовою, і далі, вже спільними зусиллями, ми почали вивчати відомості про цю унікальну книгу.

Зокрема, післямову до нобельського рукопису, яка була написана на останній сторінці фоліанту, котру Гільтенбранд подає без перекладу. У ній читаємо наступне: «В лето 1520, індикт восьмий написана би книга сия, нарицаємая Євангелиететро. При великом короле Жикгмонте, и при єпископе Ионе владице Туровском и Пинском, и при князе Федоре Ярославичи, повелениемь христолюбивого мужа раба Божия Симеона Батиевича старца (старости) Хоенского, и дано в Нобли в храм Свя¬того Велика и Чудотворца архиерея Николи. А хто сию книгу возьме от церкви святого отца Николижи в Нобли Пинского повета, тот дабудет проклят в сия век и в будущий. А писал дьяк многогрешний раб Божий Севастиань Аврамович же в Нобли. Доскончана би книга сия месяца июня первий день на память святого мученика Иустина философа и на мученика Иустина».

Здавалось, цей текст дає вичерпну відповідь на історію походження Євангелія, але зустрічаємо одну заперечувальну особливість - де ж писалось це Євангеліє? Сперш читаємо: «... дано в Ноблив храм...». Це можна зрозуміти, що вже написане Євангеліє було дароване до церкви святого Миколи. Але після читаємо: «...писал дьяк многогрешний раб Божий Севастиан Аврамович же в Нобли...» Отже, цілком ймовірно, що це Євангеліє було переписано, із більш старішого, безпосередньо в самому містечку, при церкві. Що характерно для тих часів, коли монастирі і церкви позичали одні одному для перепису церковні книжки.

Російський історик, педагог та археолог Флавіан Добрянський, котрий після Гільтенбранда також досліджував рукописний відділ Віленської публічної бібліотеки, у своєму описі Нобельского Євангелія робить доволі серйозну відмітку: «...полуустав довольно небрежний.» По іншому, текст малограмотний із помилками та ще й без розділових знаків. А таке письмо властиве для людини без належної освіти, котрим і був напевно дячок-переписувач Севастиан Аврамович, який служив при Микільскій церкві. Бо, як правило, чорновою рукописною працею займалися нижчі церковні чини: диякони, псаломщики, послушники, під наглядом священиків чи ігумень монастирів.

Іншою особливістю післямови є накладання прокляття на вилучення Євангелія із церкви. До того ж, прокляття серйозне і страшне, накладене на усі віки і навіть для загробного світу. Щоправда, той же Добрянский, у передмові до своєї праці. «Описание рукописей Виленской Публичной библеотеки церковно-словянскихи руских 1882 года» відмічає, що на багатьох книгах тих часів зустрічаються заборони із проклятям, і пояснює це тим, «... что рукописи по тогдашним временам составляли значительную ценность, приобрести которую было сильное желание, не отступавшие даже перед угрозами». Тепер дивно читати на церковній книзі прокляття, але, щоб зберегти просвітницьку цінність, переписувачі навіть вдавалися до таких не зовсім Божих дій.

Цікаво, що закінчується ця книга побажанням, розміщеним на звороті останнього листка: «Буде и буде Микольскому добра два і три до п'яти попов, а писав Левко дьячишко Гловми». Принаймні так ми змогли розібрати це послання. Як стверджує Добрянський, ця замітка була писана тим же почерком, що й саме Євангеліє. З цього слідує, щоб визначити точне ім'я переписувача, варто провести детальне вивчення, як самої Євангелії, так й історичної джерельної бази тих далеких часів.

Написане Євангеліє по шістнадцять рядків на сторінці і письмо суцільне там, де немає розділових знаків. Таким чином, можна стверджувати, що це є найдавніша, збережена часом для нас, письмова пам'ятка, котра відноситься безпосередньо до нашого краю.

Про унікальність та значимість Нобельского четвероєвангелія згадує у свої багатотомній історії «Руськой церкви», написаній у XIX столітті, і митрополит Московський і Коломенский Макарій (Булгаков). У нього читаємо наступне: «Несколько богослужебных рукописних книг того времени, употреблявшихся в Литовской митрополии, сохранилося до сели. Таковы – пять ЄвангелийХ\Лв. Изкотрыходно, Нобельское, писано 1520 г. при єпископе Туровском и Пинском Ионе и князе Федоре Ярославиче для Никольской церкви местечка Нобли Пинского повета...». Уже сам факт, що укладач історії російської церкви відмітив це Євангеліє у своїй праці, промовляє про значущість і винятковість книги. Між іншим, в соборнику наприкінці Євангелія, де, зазвичай, розміщується перелік всіх святих на кожен день року, відсутні імена святих руської церкви, прославлених на той час.

Зробивши історичний ракурс у минуле Нобельского Євангелія, ми не могли не зацікавитись теперішньою його долею, тому, через всесвітню павутину, розпочали пошук залишків колишньої Віленської публічної бібліотеки і дізналися, що рукописи із неї тепер зберігаються в бібліотеці академії наук Литви імені Врублевських. На наш лист із проханням підтвердити місцезнаходження Євангелія і можливість зробити сканування для подальшого репринтного перевидання, дуже швидко отримали вичерпну відповідь від завідувачки рукописним відділом Ерики Кулешене. Отже, як пише пані Ерика, Євангеліє зберігається в бібліотеці, з ним можна ознайомитися у будь-який час, поїхавши до Вільнюса, а ось на рахунок сканування - то потрібні кошти, у розмірі двох з половиною тисяч євро, і ще - офіційне звернення на ім'я директора бібліотеки. Між іншим, зваживши на наші пошуки і зацікавленість Євангелієм, пані Ерика люб'язно виконала інше наше прохання: надіслала нам кілька фото древнього рукопису, за що ми щиро вдячні для неї.

В Україні, чи не кожен житель знає про Пересопницьке Четвероєвангеліє, яке писалося в 1556-1561 роках. У 2001 році Інститутом української мови НАН України було здійс¬нено його транслітероване видання із науковою обробкою - впорядкуванням, дослідженнями, словопокажчиками. Загальний наклад книги склав 500 примірників. Можливо, подібна доля чекатиме й на Нобельське Четвероєвангеліє, якщо цим переймуться ті, кому не байдужа історія Зарічненщини, Полісся та всієї України. І ця справа варта уваги як громадського, так і церковного суспільства, адже ми маємо виняткову історичну пам'ятку нашого Полісся, котра доносить нам далекі відголоси літературної писемності наших предків і має не тільки сакральну, але й культурологічну цінність для українського та білоруського народів. А для древнього Нобля, зваживши на його багату історичну минувшину, є можливість стати вагомим історико - культуроло¬гічним центром на погранниччі двох слов'янських народів, такою собі північною Пересопницею. А ще варто зазначити, що в наступному 2015 році буде 495 років від дня написання Нобельського Євангелія, а в недалекому 2020р. наступить п'ятсотріччя святині. Тож слід зацікавитися і поспішати у вивченні, пропагуванні та перевиданні для наступних поколінь цієї книги. Як, зрештою, хоч в репринтному вигляді, повернути її до Нобля, щоб не сповнювалося накладене прокляття. Бо, хто його знає, можливо, і страждає яка людська душа від того, що Євангеліє знаходиться не там, куди було оприділене Богом.

Члени Національної Спілки краєзнавців України
Валентина Тумаш
Павло Дубінець

Viknoprom