Веремейчик В. М.
Веремейчик Марія Володимирівна народилася 24.12.1991 року в с. Храпин Зарічненського району. Інвалід з дитинства. Захворювання: діенцифальна епілепсія.
Сонечко тільки піднімається, а Марійка поспішає до школи, долаючи щодень кілометрову відстань. Іде, милується своєю поліською природою, де вона народилася, де проходить її дитинство.
Марія – гордість місцевої школи. Вона є однією з кращих учениць Храпинської ЗОШ I-II ступенів. Бере участь у шкільних та районних олімпіадах, пише наукову роботу на тему «Культура Київської Русі». Активна учасниця художньої самодіяльності не тільки в школі, а й у сільському клубі. А ще – кращий читач публічно-шкільної бібліотеки. любить поезію, вірші почала писати в 5-му класі.
В гаю пісня солов’їна,
За столом уся сім’я.
Все це наша Україна –
Друга матінка моя.
Жовта осінь, білі зими
І вербичка край води –
Все це частка Батьківщини,
Як всі люди, я і ти.
Хто поїде в край далекий,
Завжди в серці він несе,
Україну – світ маленький,
Хто ж без неї проживе?
Це ж життя все, це святиня
Для людей завжди вона,
Рідна, наша Батьківщина –
Козаків вічна земля.
Україно! Рідна нене
В серці також: я несу
Хоч частиночку країни,
За яку Бога молю.
***
Ти вірив в нашу перемогу
Словами надихав ти нас,
Не раз ти чув страшну тривогу
В листах лиш є воно в наш час.
Ти йшов по тернах, ніби мова,
Що заборонена була.
І лише пісня веселкова,
І українські в ній слова.
Боровся ти за неї вперто,
Не падав духом, ти тримався!
Вірші свої писав відверто,
Неначе Богу сподівався.
І Бог почув твою молитву:
Очистив від панів шляхи,
Звільнив він Україну славну,
За це ми дякуєм тобі.
Читаю твори: «Катерину»,
«Садок вишневий», «Заповіт».
Співає наймичка для сина,
І спів той чути на весь світ.
Чому ж не спуститься із неба
Веселка мостом золотим?
Долинуть ці слова до тебе,
Що зараз тут ти є святим.
Ти жить хотів задля країни
І задля волі, задля нас.
Тепер ми вільні українці
І славим ми тебе, Тарас!