ВІРТУАЛЬНІ

ВИСТАВКИ

БІБЛІОГРАФІЧНІ

ПОКАЖЧИКИ

ЛІТЕРАТУРИ

Наша адреса:

Центральна районна бібліотека,
вул. Грушевського, 4;
смт Зарічне
Рівненської обл.,
Україна, 34000.
Телефон – 80363230271
80363230132.
Електронна адреса:
zaribiblioteka@gmail.com

Пункт доступу громадян

до офіційної інформації

           Лічильник


Культові споруди Зарічненщини

При всій містобудовній і архітектурній цінності описаної вище пам’ятки, «пальму першості» у своєрідному рейтингу двозрубних храмів північно-поліського типу утримує Михайлівська церква у с. Новорічиця на Рівненщині. Слід звернути увагу на те, що в жодному з історичних джерел (включаючи опис та документи XIX – початку XX століття з історії мінської єпархії, до якої належав у минулому приход с. Новорічиця) ця споруда не згадується. Це дозволяє припустити, що Михайлівська церква первісно була споруджена в іншому місці, звідки її у 1920-х роках перевезли у Новорічиця водночас з прибудовою бабинця та інших елементів пізнішого походження. Звичайно, всі зазначені аспекти будівельної історії цієї споруди, починаючи з точної дати і місця її будівництва, вимагають додаткових бібліографічних та архівних досліджень.

Композиційну основу пам’ятки складають первісні зруби апсиди і нави (відповідно шестикутної і прямокутної в плані форми), до яких у першій половині XX століття було побудовано порівняно невисокий зруб бабинця та каркасних сіней. Незважаючи на досить велику популярність цієї типової схеми на території північно-західних районів Українського Полісся, її майстерне використання в архітектурі Новорічицької церкви дозволяє говорити про високий професійний рівень її будівничих, відносячи храм до числа кращих зразків традиційного культового будівництва регіону. Це проявилося, зокрема, у тонко знайдених пропорціях і співвідношеннях між головними елементами будівлі і високим п’ятисхилим дахом і пластичною маківкою на його гребені, загальною масою каркасного даху та нижніх зрубів будівлі тощо. Не меншою досконалістю відрізняється також декоративно-пластичне рішення тонко профільованих різьблених хорів, пластичного восьмигранного ліхтарика на гребені двосхилого даху і, що особливо приваблює у пам’ятці, фігурного вир
ізу між вівтарем і навою, який композиційно з’єднує ці приміщення у єдине архітектурно-просторове ціле.
На тлі описаних зразків поліських хатніх храмів, архітектура яких тією чи іншою мірою відбиває ознаки таких історичних стилів як готика або бароко, самітнім представником архаїчної лінії у розвитку цих будівель, започаткованої колись стареньким храмом у Залухові, залишилася у XVIII ст.. лише Покровська церква у селі Кухче на Рівненщині. Поява описаної вище будівлі на крайньому північному заході Рівненської області (Зарічнянський район) викликає тим більший подив, що саме у цьому віддаленому куточку Полісся у XVIII столітті сформувалася невелика, але досить своєрідна група будівель північно-поліського типу з дзвіницею на західному фасаді. Не випадковість локалізації тут таких храмів підтверджується також їх широким розповсюдженням і на території прилеглих районів Білоруського Полісся (зафіксованим, зокрема, білоруським дослідником Ю.Якимовичем), а також поширенням тут відповідного дахастого різновиду дерев’яних каплиць з невеликою маківкою над входом, добре відомому завдяки дослідженням нашого співвітчизника Х.Вовка. Навіть побіжного погляду на згадану групу хатніх храмів буде достатньо, щоб кваліфікувати їх як своєрідне заломлення в архітектурі будівель північно-поліського типу розглянутого нами раніше давнього різновиду поліських дерев’яних храмів з дзвіницею над бабинцем, який ми однозначно пов’язали тоді з готизмами у традиційному культовому будівництві Українського Полісся.
Найбільш раннім зразком такої будівлі є Миколаївська церква початку XVIII ст. у с. Іванчиці на Рівненщині, яка розташована на невеличкому пагорбові при під’їзді до містечка Зарічного і радо вітає всіх бажаючих познайомитися з цим мальовничим куточком поліського краю. Точна дата будівництва храму невідома, проте наявність вздовж його периметру парних стовпів («лисиць») для зміцнення стін зрубів дозволяє вважати дату спорудження пам’ятки не пізнішою ніж 1-ша половина XVIII ст. композиційну основу цієї порівняно невеликої споруди складають два послідовно розташовані з заходу на схід зруби нави та вівтаря (відповідно прямокутної, витягнутої у повздовжньому напрямку та квадратної в плані форми), перекриті єдиним трисхилим дахом з невисоким трапецієподібним фронтоном над головним входом. Чи не найбільшу увагу привертає розташована над фронтоном невелика наметова вежа чотирикутної в плані форми, яка являє собою горішню частину прихованої у масиві даху мініатюрної каркасної дзвінички. Важливо відзначити, що цей оригінальний спосіб влаштування дзвіниці у масиві каркасного даху є найбільш раннім серед зафіксованих на території регіону випадків використання вищезгаданої готичної схеми храму з дзвіницею над бабинцем у будівлях хатнього типу.
Принципову схему Іванчицького храму повторила ще одна архітектурна пам’ятка XVIII ст. на території Рівненщини – церква Різдва Богородиці 1760р., розташована у передмісті Муравин вищезгаданого поліського містечка Зарічного. Найголовніша відмінність цієї будівлі від щойно описаної полягає у деякому ускладнені її об’ємно-просторового та декоративно-пластичного рішення, пов’язаною з більш пізньою датою будівництва храму. Це проявилося у певному збільшенні загальних розмірів будівлі, влаштуванням пластичної гранчастої апсиди замість квадратної в Іванчицькому храмі, появі двох симетрично розташованих об’ємів на південь та на північ від апсиди, а також ускладненні окремих елементів зовнішнього та внутрішнього декору. Тенденція до дедалі більшого композиційного та пластичного ускладнення вищезгаданої типової схеми знайшла своє найбільш яскраве відображення у двох найпізніших зразках зазначеної групи будівель – Михайлівській церкві 1837 р. у Вичівці і Покровській церкві 1828 р. у ненько вичах на Рівненщині, архітектура яких значною мірою копіює деякі художньо-стильові принципи та прийоми класицистичного стилю.
Як уже зазначалося, поліські дерев’яні храми північно-поліського типу з дзвіницею на вхідному фасаді як особливий різновид традиційних культових будівель на території регіону існували порівняно недовго (XVIII – 1-ша пол. XIX ст.), утворивши в районі містечка Зарічного Рівненської області невелику компактну групу культових споруд.