ВІРТУАЛЬНІ

ВИСТАВКИ

БІБЛІОГРАФІЧНІ

ПОКАЖЧИКИ

ЛІТЕРАТУРИ

Наша адреса:

Центральна районна бібліотека,
вул. Грушевського, 4;
смт Зарічне
Рівненської обл.,
Україна, 34000.
Телефон – 80363230271
80363230132.
Електронна адреса:
zaribiblioteka@gmail.com

Пункт доступу громадян

до офіційної інформації

           Лічильник


ЗАРІЧНЕНСЬКИЙ РАЙОН

Зарічненський район – район у північно-західній частині рівненської області. утворений у 1946 році.
Зарічненський район є частиною великого регіону України – Полісся. На думку вчених саме воно є «пуповиною» всього слов’янства. Завдяки природно-географічному розташуванню тут ще й донині збереглися найдавніші реліквії як матеріальної так і духовної культури українського народу.
Ряд населених пунктів Зарічненського району ведуть свою історію з XII-XIV століть. Найраніше відомий населений пункт – Попрп’яття – нинішнє село Нобель. З XV-XVI століть ведуть своє літоописання і такі села як Серники (1446 р.), Зарічне (1481 р.), Морочне (1519 р.), Неньковичі (1513 р.).
Не обминули наш район і нещастя, принесені грабіжницькими походами татар, які взимку по льоду могли переходити річку Прип’ять аж до Пінська. Зачепила Полісся й визвольна війна українського народу. У ряді місць, зокрема в Погості Зарічному, у 1648 році повстанці громили маєтки шляхтичів.
Відомі революційні виступи поліських селян і в 1918 році: в Погості Зарічному – на чолі з П.Д.Бабичем, у боровому, де повстанці об’єдналися у загін під проводом Я.Д.Калюти, у Вичівці, Кухітській Волі, Серниках. В роки Великої Вітчизняної війни в селах району діяли підпільні антифашистські організації.
Село Дібрівськ було центром Партизанського краю. В різні роки війни тут перебували Рівненський підпільний обком КП(б) України і обласний штаб партизанського руху. У Дібрівську працював підпільний обком комсомолу. У березні 1943 року був виданий перший номер газети «Червоний прапор», випускався військово-політичний журнал «Народний месник».
Після визволення району багато молоді добровільно вступили до лав Червоної Армії. Близько п’яти тисяч чоловік були призвані польовими військоматами. Добровольцям з легендарного села Нобель Івану Максимовичу Креневичу і Павлу Максимовичу Савичу, що воювали в складі 756-го полку Удрицької дивізії судилося закінчити війну в Берліні. Двоє вихідців з нашого району – капітан Анатолій Порфирович Харківцеь і майор Артем Іванович Боричевський а бойові подвиги удостоєні вищого звання – Герой Радянського Союзу.
Територія Зарічненського району складає 144203 га, з них площа лісів – 59958 га, боліт – 18048,2 га, площа водного дзеркала – 5373,2 га. В районі протікає понад 7 річок, з них такі загальновідомі, як Стир, Прип’ять, Стохід, Веселуха, стубла, є 17 озер, серед яких Нобельське, Острівське озеро, Сосне озеро.
На сході район межує з Дубровицьким, на півдні з Володимирецьким районам нашої області, на півночі – з республікою Білорусь. Відстань до обласного центру м. Рівне – 190 км. на даний час в районі проживає більше 35 тисяч чоловік. 52 населені пункти району об’єднані у 16 сільських та одну селищну територіальні громади. Їх спільні інтереси представляє районна рада у складі 46 депутатів. Голова ради – Віталій Сергійович Сарич. Виконавчу владу в районі здійснює державна адміністрація – голова Юрій Адамович Богданович.
Промисловість району представлена такими підприємствами: Зарічненський держлісгосп, ВАТ Зарічненський молокозавод, ДП «Пролісок», понад 60 малих підприємств.
З метою надання послуг населенню при сільських радах створені комунальні підприємства.
В районі зареєстровано 6 фермерських господарств, за якими закріплено більше 60 га землі. Будівництво в районі здійснюють 2 організації –ШБД-6, філія Зарічненський райавтодор.
Надання медичної допомоги населенню забезпечується центральною районною лікарнею смт. Зарічне та дільничними лікарнями сіл Кухітська Воля, Борове.
У 40 загальноосвітніх закладах району навчається ільше 5 тис. учнів. У районі створено 2 загальноосвітні ліцеї, Серницька ЗОШ І-ІІІ ст. з поглибленим вивченням трудового навчання, Будинок учнівської молоді, комплексна Дитячо-спортивна школа.
Мережу культурно-освітніх установ району складають 44 клубні заклади, 30 публічно-шкільних бібліотек, краєзнавчий музей, Дитяча школа мистецтв.
У районі діє 41 релігійна громада. Із них 26 громад УПЦ (Московського патріархату), один жіночий монастир в честь «Волинської Ікони Божої Матері», 13 громад Християн Віри Євангельської, 2 громади церкви повного Євангелія.

Історія села Зарічне

На лівому березі річки Стир розташоване одне з старовинніших поліських селищ міського типу, районний центр Зарічне. Зарічне знаходиться за 190км від обласного центру Рівного.
Зарічне – колишній Погост, до 1946р. – Погост Зарічний. Перша згадка про поселення датується 1481 роком. Колишня назва селища походить від старослов’янського погост – “поселення “. Так називались центри сільських общин лісової смуги. Погост Зарічний – “поселення за рікою” (по відношенню до старіших поселень). Спочатку погост входив до складу Литовського князівства, а з 1569року до Польщі.
Вигідне розташування Погоста, природні умови сприяли розвиткові сільського господарства, ремесла й торгівлі. В 1561 –1566рр. тут налічувалося 6 дворищ (20 будинків). Історичні обставини склалися так, що Волинь залишилась під польсько – шляхетським володінням. І лише після 1795р. Волинське Полісся було возз’єднане з Росією, а Погост Зарічний включено до складу Пінського повіту Мінської губернії. Погост Зарічний став державним володінням. До реформи 1861 року села, які входять нині до складу Зарічного не раз перепродувались поміщикам.
За першим всеросійським переписом 1807 року в Погості Зарічному нараховувалось 108 дворів, 647 жителів, православна церква і синагога, декілька млинів і винокурний завод.
Економічне становище селян залишилося тяжким. Вони жили в страшних злиднях, селяни-кріпаки працювали на пана, обробляли й церковну землю. Підневільна праця селян була малопродуктивною. Землю обробляли сохою, косулею, дерев’яною бороною з дерев’яними зубами. Жили селяни в курних хатинах.
Коли було скасовано кріпацтво, більша частина землі, ліси, луки та млини залишилися в руках поміщиків. Селяни викупили лише невеличкі наділи й змушені були, як і раніше працювати на поміщицьких землях, на заготівлі та сплаві лісу.
Погост Зарічний залишився глухим поселенням. Він знаходився далеко від залізниць, які будувались в цей час на Волині і Поліссі. Частина селян продавала свої невеличкі земельні наділи багатіям та куркулям і ставала постійними рол бітниками, взимку на лісорубах, а влітку на сплаві.
Важким тягарем на плечі селян лягла перша світова війна. Більшість чоловіків мобілізували в армію. Скоротилася посівна площа, зменшилося поголів’я худоби і коней у селян, зросли податки та ціни на зерно й інші сільськогосподарські продукти. Селяни терпіли також від численних хвороб і відсутності медичної допомоги.
Дізнавшись про перемогу жовтневої соціалістичної революції, населення почало ділити поміщицьку землю та майно. На початку січня 1918 року в селі проголошено владу Рад. Почала діяти Рада селянських депутатів. Але австро-німецькі війська разом з Центральною радою відновили буржуазно-поміщицький лад. Жителі Зарічного не мирилися з інтервентами. На початку 1919 року Погост Зарічний захопили петлюрівці, а згодом польські інтервенти. Жителі Зарічного опинилися в дуже складному становищі. Починався голод, поширювались епідемії.
У навколишніх лісах формувалися партизанські загони, які виганяли з сіл окупантів і поновлювали владу народу. Влітку 1919 року в Погост Зарічний вступили війська Червоної Армії. Та в серпні польські окупанти знову захопили Зарічне. В липні 1920 року червоноармійці 12-ї армії вигнали польських загарбників з поліських сіл, у т.ч. й Погоста Зарічного. З 1921 року Погост Зарічний увійшов до складу Пінського повіту Поліського воєводства буржуазно – поміщицької Польщі. Разом з Польською армією в селі з “явилися поміщики.
17 вересня 1939 року Погост Зарічний став радянським. З 1940 року Погост Зарічний стає центром сільради в Морочнівському районі Ровенської області. Відкрилася загальноосвітня школа. Весною 1940 року почали працювати клуб, хата-читальня, бібліотека. Відкрилися торгові точки.
Мирне життя селян Погоста Зарічного було перерване віроломним нападом німецько-фашистських загарбників. В серпні 1941 року гітлерівські окупували Погост Зарічний. У роки Великої Вітчизняної війни на території району діяв обласний штаб партизанського руху, видавалась обласна підпільна газета “Червоний прапор”.
3 березня Погост Зарічний був визволений від фашистів. Тяжкі були перші роки відбудови . Фашисти знищили багато людей, зруйнували майже всі будівлі села. В Зарічному лютували висипний тиф, іспанка та інші хвороби.
В 1946 році Погост Зарічний перейменований на Зарічне, а Морочнівський район у Зарічненський, районний центр перенесено з Морочно у Зарічне.
15 вересня 1946 року почала виходити районна газета “Червона зірка”. Лише за два роки в Зарічному споруджено 23 службових приміщень та 150 житлових будинків. Встановлено телефонний зв’язок з обласним центром , завершено монтаж радіовузла. В 1947 році введено в дію місцеву електростанцію. В 1947 році на основі хати-читальні була заснована районна бібліотека з книжковим фондом 436 примірників книг. В 1948 році в селі створено колгосп “Прогрес”, куди вступило 256 чоловік. 1951року до нього приєднався колгосп ім. ХХІІ партз’їзду. 1949 р. виник колгосп ім. Данова (з 1962р. – “Перемога”). З 1963р., коли Зарічненський район приєднано до Дубровицького, Зарічне стає центром селищної Ради. З грудня 1966 року воно знову – центр відновленого Зарічненського району.
В 1967 році у Зарічне прибув перший поїзд, виділено багато коштів на будівництво автошляху Дубровиця – Зарічне.
24 серпня стало переломним моментом для українського народу – проголошено незалежність України.
Міцніє економіка, яка є базою для розвитку соціальної сфери, збагачення культурного, духовного життя мешканців селища.